ТРИБУНА ДЕПУТАТА

«Я готовий до компромісу, вмію слухати» - «Молодь Черкащини», №50, 1 грудня 2010 року

– Валерію Петровичу, вибачте вже за банальність, але все ж таки вітаємо вас з обранням на відповідальну посаду.
– Приймаю. Та насамперед скористаюся можливістю і від себе та обласної ради привітаю всіх, хто причетний до місцевого самоврядування, із професійним святом. Будуть міцними органи самоорганізації громад – то й життя кожного громадянина буде поліпшуватися.
– Ви здобули. А чи не втратили потенційні пацієнти висококласного лікаря, а обласна лікарня – талановитого керівника?
– Ніхто нічого не втратив. Справжній лікар обов’язково має підготувати собі надійну зміну. Наведу цікавий приклад. Свого часу завідувача урологічного відділення обласної лікарні Степана Назаренка покликали працювати у найпрестижнішу лікарню України, що у Феофанії. Але якщо самому потрібна була допомога, то він оперуватися приїздив у Черкаси до свого учня Миколи Яценка. Я ж із гордістю називаю імена тих, хто успішно замінив мене, це – Вадим Шевченко, Ігор Валовий, Олесь Іванов, Сергій Фесенко. Ці фахівці оперують уже краще за мене. Є кому замінити мене і на посаді головного лікаря. Так що сумувати нічого.
– Наш відомий земляк Олександр Ткаченко відразу, як його обрали Головою Верховної Ради України, безапеляційно заявив: я не перша особа, але й зовсім не друга. А як скаже Валерій Черняк?
– Я – людина команди. Все своє свідоме життя завжди був готовий до співпраці, умів слухати.
– А якщо до останнього слова додати наприкінці частку «-ся»?
– Ні в якому разі. Слухатися – зовсім інше значення. Хоча, зачекайте, хто із батьків або вчителів не хоче мати слухняних дітей чи учнів? Слухняний – це той, хто розуміє, що від нього потрібно.
– Вибачте, образити і не збирався.
– Отже, людина команди чудово розуміє саму суть команди, її мету, шляхи втілення цієї мети у життя.
– І звісно ж, команда має поважати командира.
– А він нині на це заслуговує. Сергій Борисович Тулуб з першого дня своєї роботи на посаді голови обласної державної адміністрації показав себе керівником, для якого слово і діло – єдині.
– Дещо про свої спостереження. На сто днів керівництва Сергія Тулуба ви тримали слово на колегії ну зовсім не як головний лікар обласної лікарні. Тоді подумалося, що посада начальника управління охорони здоров’я та медицини катастроф уже у вашій кишені. Аж чую – ні. Але й надалі на будь-якому заході об’єктиви фото- та телекамер фіксували вас поруч із першою особою. Гадалося, не до дощу це...
– Ви спостережливий. Повторюю – я людина команди. І завдання цієї команди стало моїм не сьогодні й не вчора. А слухати, радитися – ці риси у моєму характері ще з юності. Чи не тому вже після двох років роботи тодішній головний лікар обласної лікарні Петро Холодій залишав мене виконувачем обов’язків заступника головного лікаря. Згодом Анатолій Фесун уже офіційно призначив мене заступником головного лікаря, після нього я очолив колектив лікарні. Працював і головою профкому. За тридцять років роботи осягнув роль консиліуму та консенсусу.
– Посада і робота – нові. Як збираєтесь планувати діяльність обласної ради?
– Обласна рада – орган колективний. Кожна фракція має право пропонувати свій порядок денний. Наша робота не повинна виходити за межі Конституції, законів, указів, регламенту обласної ради зрештою.
– От про регламент вас і запитаю: чи не настав час його змінити?
– Так! Але не настільки, щоб пішли гуляти розмови, що Черняк змінив регламент під себе. А взагалі все у цьому світі вдосконалюється, і регламент не виняток.
– У попередньому скликанні депутат Володимир Лук’янець закликав колег «розібратися» із дачею колишнього першого секретаря обкому Компартії Олександра Андреєва. Свого часу навколо цього об’єкта поширювалося безліч пліток.
– І тоді, і зараз двома руками підтримую пропозицію Володимира Лукича – із комунальною власністю обласної ради треба-таки розібратися і навести в цій сфері належний порядок.
– Чи не натякаєте на вільний розпродаж?
– Слово «вільний» вживаєте, щоб натякнути на зловживання? Як кажуть в Одесі – не дочекаєтесь.
– Але річ у тім, що попередні обласні ради зуміли запропонувати і вигідно продати.
– Ми, слов’яни, швидко звикаємо до злигоднів, але все-таки швидше – до розкошів: до автомобіля, вілли, крісла, столу, за якими воссідаємо. Але над кожним із нас є належний контроль.
– І досить часто крісло та стіл трансформуються у прозаїчне... корито.
– Не буду вам заперечувати. Саме за це люди, м’яко кажучи, не любили владу. Вони пережили не одну владу, яка одно намагалася стати над ними, забуваючи, що ефективна влада – не та, що над людьми, а та, що для людей. На моє глибоке переконання, нинішня стає, та вже й стала, такою. В Україні вибудовується чітка вертикаль влади. З Києва, скажімо, і до Білозір’я.
– Але ж ради не вписуються у ту вертикаль. Досі вони існували паралельно. А як відомо, паралельні лінії ніколи не перетинаються.
– Це в геометрії. А в житті не завжди треба дотримуватися постулатів. Ще вчора український народ, а з ним й інші народи подивовувалися, як влада двох рівнів не те що не перетиналася, а гризлася. До чого дійшло, краще не згадувати. Та й хто згадає, тому око виймуть. Виборці чекають, що обласна державна адміністрація та обласна рада запрацюють на спільний результат. І нинішня команда так і діє. Ось першого грудня відбудеться засідання колегії обласної державної адміністрації, на якій буде затверджено програму «Розбудуємо нову Черкащину» на 2011-2015 роки. А третього грудня сесія обласної ради буде її приймати.
– Тобто «освятите» цю програму. Але до вас було прийнято стільки програм, що їх список і запам’ятати важко, а тим паче виконати! Добрими намірами дорога до пекла вистелена, а паперовими програмами – добробут людей.
– Тепер ви не будьте безапеляційним. Програма «Будуємо нову Черкащину» не писалася у кабінетах, в яких «тепло, світло, і мухи не кусають». Обласна організація Партії регіонів звернулася до громад кожного населеного пункту з проханням назвати те, що треба зробити у них сьогодні, завтра, післязавтра.
– І вже завтра запитають: що зробили?
– І нинішній команді буде що відповісти. Бо порожні слова – не її стиль.
– Хай ще раз гикнеться Володимирові Лук’янцю. Це він криком кричав, щоб депутатам обласної ради не виділялися кошти, якими вони будуть возвеличувати (зараз про таке кажуть «піарити») своє добре ім’я. Адже роздаватимуть не свої гривні, а з бюджету, тобто наші.
– Ще на першому засіданні президії обласної ради п’ятого скликання такою була і моя пропозиція. Але деякі депутати, як ви кажете, «криком кричали» залишити ці кошти у розпорядженні депутатів. Ви праві, цими грішми треба людям допомагати, але не від імені конкретного депутата. Наша рада шукатиме правильний механізм.
– Ще повернуся до майна. Свого часу міський голова Христинівки Микола Наконечний бідкався, що обласна рада ніяк не хоче випускати з рук територію і сам паливний склад. Навіщо? Адже користі більше від цього об’єкта саме громаді цього районного центру.
– Не будемо точково розглядати цю проблему. В обласній комунальній власності 145 об’єктів. І настав час прискіпливо до них придивитися. Для цього створимо спеціальну комісію.
– На практиці часто так складається, що для того, щоб загубити справу, створюють комісію.
– Обіцяю, що цього разу так не буде.
– Всі плани не озвучуйте. Будь ласка, деякі.
– Давно перезріла реформа охорони здоров’я.
– Про неї аргументовано говорила перший заступник глави Адміністрації Президента Ірина Акімова.
– І все правильно. Навіщо розпорошувати державні кошти на утримання неефективних закладів охорони здоров’я? Чи не краще звернути увагу на закупівлю новітнього обладнання, підбір кращих кадрів у перспективних закладах? Так само треба подбати і про реформування освіти. Тільки державницький підхід, тільки справи на користь людям – такий мій підхід.
– Дозвольте комплімент – складається враження, що ви не тиждень на цій посаді, а все життя.
– Дякую, але це не поза. За посадою – тридцять років у медицині, у різних іпостасях. І завжди я був готовий до компромісу, вмів слухати.
– Над вами портрет Тараса Шевченка. Від попередників?
– Хай і мене український Пророк надихає на добрі справи. Будемо чужому вчитися, свого не забувати, працювати для людей.

Леонід Туменко «Молодь Черкащини», №50, 1 грудня 2010 року

Друкувати   Версія для друку